Як навчати мажорних дітей

Если вы являетесь любителем разгадывания головоломок и загадок, любите находить выходы из лабиринтов, то тогда вам точно понравится новый вид развлечений – квесты выход из комнаты. Главной задачей квест комнат является поиск входа из запертого помещения. Однако, чтобы выбраться из него, придется обращать внимание на все объекты, которые будут окружать вас. Нужно будет найти подсказки, шифры, тайники и разгадать их.


Главные новости. Выпуск от 11.10.2018

На первый взгляд игры квесты комнаты могут показаться сложными, но сразу, после входа в помещение, вы сразу поймете, что к чему. Для того чтобы выйти из комнаты, нужно быть очень внимательным даже к самым мелким деталям, ведь непонятно, что может пригодиться в любой момент. Также вам придется располагаться и на умственные возможности, подключать свою фантазию, так как самые необычные предметы могут помочь выйти из комнаты.


Вчителька з Івано-Франківську всиновила учня

Квест комнаты « Изоляция» в Украине — это так называемый квест в реальности. Данное развлечение получило лишь недавно свою популярность среди людей. Идея компьютерных игр была перенесена из виртуального мира в настоящую реальность. Так, раньше геймеры с помощью клавиатуры, джойстика или мыши управляли своим персонажем, но теперь квест комната одесса в реальности открыла новые возможности, поскольку вы сами сможете оказаться на месте главного персонажа игры. Вы совместно с командой занимаетесь поиском ключей, тайников, подсказок, решаете задания, которые требует подключения логики и внимательности. Вы сможете сами пережить приключения из игры: обнаруживать потайные комнаты, находить подсказки, сопоставлять логическую цепочку, вскрывать тайники и многое другое.


ГТА 5 МОДЫ РЕБЕНОК И ОТЕЦ ОХОТЯТСЯ НА ЛЮДОЕДА В GTA 5! GTA 5 ОБЗОР МОДОВ! GTA 5 ВИДЕО

Абсолютно в любом тренажерном зале вы увидите людей, совершающих множество ошибок во время тренировок –  парень на скамье для жима отбивает штангу от груди, кто-то делает сгибание ног, а при этом его таз подвижнее, чем бицепс бедра, другой же пытается жать в тренажере «бабочка», смотрите на сайте квест комната одесса. Эти видимые недочеты могут значительно тормозить ваш прогресс на тренировках, однако, это не единственное о чём вам следует беспокоиться. Как насчёт ошибок, которые вы не видите?

Ни одна из этих ошибок не навредит вашим стараниям на тренировках так, как предпочесть тяжелые тренировки тренировкам с умом. Тренироваться тяжело могут многие, но именно тренировки с умом помогут вам приблизиться к цели.

Например, предположим, что вы хотите нарастить мышечную массу. Вы можете выбрать легкие веса и делать по 50-60 повторений, или взять большой вес и поднять его 10 раз.

В обоих случаях вы тяжело поработаете, но один из методов более эффективен в построении мышц.

Для того чтобы оптимизировать ваши усилия в зале, вам необходимо понять, какой диапазон повторений лучше всего подойдёт для достижения цели.

Старания важны, но использовать их надо с умом! Для того чтобы оптимизировать ваши усилия в зале, вам необходимо понять, какой диапазон повторений лучше всего подойдёт для достижения цели. К счастью, уже были проведены исследования на эту тему. И сегодня мы расскажем о том, как правильно выбрать диапазон повторений для ваших целей.

Фото: lb.ua

Існує безліч небезпечних, я б навіть сказала, екстремальних професій. Скажімо, промисловий альпінізм, геологічна розвідка, різноманітні рятувальні служби. Але запитайте в бувалого альпініста чи пожежника, котрий сотні разів потрапляв у саме пекло: чи зможе він бути вчителем? З імовірністю в дев’яносто відсотків відповідь буде: та ти що? Як можна? Я ж їх одразу повбиваю!

Авжеж, є така екстремальна професія – навчати чужих дітей. І не чому-небудь, не абияк, а розумному-доброму-вічному, та ще й так, щоб обидві сторони отримували від цього задоволення.

Звісно, можна згадати про тих, для кого це далеко не екстрім, а марудна буденна робота, за яку платять копійки — але такі нас не цікавлять.

Цьогоріч в моєму житті стався черговий виток — я переїхала до Києва. Знайшла роботу в звичайній київській середній школі. Це не приватна установа, не ліцей і не гімназія — а проста середня школа. Розташована вона практично в центрі міста.

Після кількох тижнів роботи я вже маю що розповісти про будні вчительки київської школи. Особливо цікаво порівнювати, наскільки відрізняється загальноосвітня школа десь глибоко в провінції від середньої школи тут, у серці України.

Отже, почну з керівництва. Хто такий директор школи, скажімо, в Рівному? А в Костополі? А в селі Яблуньки далекого району віддаленої області? Правильно — це велике начальство. Вчитель у такій школі – раб, якого наймає всесильний директор, котрий і вершить долі, даючи кілька зайвих годин на класне керівництво і факультативи. Для когось двісті-триста гривень – тьфу, а для когось – це добра добавка до зарплати.

Дома, в старій школі, в якій я вчителювала (та й сама колись вчилася), мені на прощання казали: “Ну що ж, звільняйся — побачиш, як тобі буде житися без нас!”. Мовляв, вони ж поступки мені робили — години розставляли так, як мені було зручно. А на новому місці, мовляв, такого ніхто не робитиме. Але сталося не так, як гадалося.  

Отож, коли я приїхала на співбесіду в київську школу – з дипломами, грамотами, посвідченнями і т.д., мене радісно вхопили за шкварки: будеш вчителькою! І почалось диво дивне. Години без жодних молитов поставились так, як я просила. Щоб не втекла одразу, моє життя прикрасили кількома годинами лаборанта (обов’язки якого я і в попередній школі виконувала, але за так, безплатно). Мої документи без жодних зволікань віддали прямо в руки кадровику з райуо — і мені не довелося, як воно буває, для цього пертись невідь куди і стояти в черзі на прийом.

На цьому дивне не закінчилося. Першого вересня секретар повідомила, що мене викликає кадровик з райуо – щось, мовляв, із документами. Я занервувала: мало що в тих бюрократів може бути негаразд. Але й тут сталося приємне. Мене зустріло, за луцькими мірками, велике начальство – начальник відділу кадрів районного управління освіти. Ця жінка перейнялась тим, що в мене є недійсна виписка (одна трудова книжка загублена), з якої кілька років стажу вилітає, і їх ніхто не враховує. Виявилося також, що на трудовій книжці, яку оформляли мої «рідні» колеги, немає необхідного підпису — тобто, цей документ не дійсний. Вона розповіла, які довідки слід зібрати, щоб можна було зробити з усіх цих записів дублікат, аби всі роки моєї праці враховувались і в оплату, і в стаж.

Ось він — професіоналізм, тоді як там, в провінції, таку роботу робить хтось, хто погоджується її робити. Хоча, можливо, це мені просто так пощастило.

Але й на цьому приємності не закінчились. Влаштувавшись у школу, я зробила запит на встановлення в кабінеті  сенсорної дошки з мультимедійним устаткуванням. Цей запит узгодили без проблем — сказали, що куплять і встановлять. Та й взагалі, на більшість моїх прохань чи побажань у цій школі реагують якщо не миттєво, то напрочуд швидко.

Читач може вирішити, що мені дісталася ідеальна робота – одні приємності. Півдня працюєш, отримуєш зарплатню, як в середньостатистичного офісного планктону (не фонтан, звісно, але пів Києва так живе), керівництво тобі годить, як може… ага. Ось тут ми доходимо до того, заради чого цю статтю я й задумала писати. Київські діти.

Діти, звісно — вони й в Африці діти. Але саме після знайомства зі специфікою роботи з київськими дітьми в мене виникло порівняння з екстремальними професіями.

Так от. Перше – тотальне споживацтво, в найгіршому розумінні цього слова. Усі без винятку семикласники, восьмикласники, дев’ятикласники і т.д. — з айфонами, половина – з айпадами, в найгіршому випадку — з покетбуками. Авторитет мають не ті діти, які володіють кращими знаннями, а ті, які мають більше цяцьок. Годі й казати, що елементарна дисципліна — відсутня. А батьки, які привозять вранці дітей до школи, вважають, що на цьому їхні обов’язки закінчились. Вони купують дітям дорогі девайси, але відчуття захищеності діти не мають. Діти в буквальному розумінні — дикі, вони не звикли, щоб до них нормального ставились.

Саме тут, у цій школі, я вперше почула від дитини: «Буду вступати до такого-то ВУЗу —  там в батька зв’язки, він «порішає». Звісно, ні для кого не секрет, яка ситуація в нас з вищою освітою. Але щоб дитина ось так, прямо на початку одинадцятого класу, розслабилася і абсолютно нічого не робила, бо батько «порішає» — таке я бачу вперше.

Ще одна дівчинка, восьмикласниця, підійшла до мене просити номер телефону, щоб мама подзвонила. Для чого? Ну, ясно, щоб заплатити новій учілці за навчання, а учениця щоб нічого не робила. Восьмий клас!!! Мій активний спротив викликав у дівчинки справжнісінький когнітивний дисонанс.

Насправді, це звичайні діти. Батьки можуть чимало дати їм матеріального, але замало — морального. У цих дітей загнані, трохи нервові вчителі, бо й діти – не подарунок. Тут не можна розслаблятись. Відчують слабину – заклюють. Вчителеві треба обережно вибирати належний спосіб спілкування. Зараз, коли минуло кілька тижнів моєї роботи в новій школі, я побачила світло в кінці тунелю. Здається, навіть з цими дітьми я зможу нормально працювати.

Наостанок, процитую одну розмову з учнем.

    •    Ми не знаємо хімії, бо в нас не було  нормальної хімічки.

    •    А якої це, нормальної?

    •    Такої, щоб з нами спільну мову знайшла.

    •    А самі ви цю спільну мову пробували шукати?

    •    …

Це, як мені видається, загальна сумна картина по школі. Колеги-вчителі кажуть, що в інших школах ситуація трохи інакша. Вже при мені одна вчителька, яка кілька років тут працювала, з полегшенням збирала речі – знайшла інше місце. Хтозна, що буде далі, для мене робота у цій школі тільки почалася. Тож триматиму в курсі.

http://infoporn.org.ua/news/urn:news:5384A4F2