Що не можна говорити дитині?

Опубликовано: 29.09.2018

Если вы являетесь любителем разгадывания головоломок и загадок, любите находить выходы из лабиринтов, то тогда вам точно понравится новый вид развлечений – квесты выход из комнаты. Главной задачей квест комнат является поиск входа из запертого помещения. Однако, чтобы выбраться из него, придется обращать внимание на все объекты, которые будут окружать вас. Нужно будет найти подсказки, шифры, тайники и разгадать их.


10 фраз, які не можна говорити дитині 4 56

На первый взгляд игры квесты комнаты могут показаться сложными, но сразу, после входа в помещение, вы сразу поймете, что к чему. Для того чтобы выйти из комнаты, нужно быть очень внимательным даже к самым мелким деталям, ведь непонятно, что может пригодиться в любой момент. Также вам придется располагаться и на умственные возможности, подключать свою фантазию, так как самые необычные предметы могут помочь выйти из комнаты.

Квест комнаты « Изоляция» в Украине - это так называемый квест в реальности. Данное развлечение получило лишь недавно свою популярность среди людей. Идея компьютерных игр была перенесена из виртуального мира в настоящую реальность. Так, раньше геймеры с помощью клавиатуры, джойстика или мыши управляли своим персонажем, но теперь квест комната одесса в реальности открыла новые возможности, поскольку вы сами сможете оказаться на месте главного персонажа игры. Вы совместно с командой занимаетесь поиском ключей, тайников, подсказок, решаете задания, которые требует подключения логики и внимательности. Вы сможете сами пережить приключения из игры: обнаруживать потайные комнаты, находить подсказки, сопоставлять логическую цепочку, вскрывать тайники и многое другое.

Абсолютно в любом тренажерном зале вы увидите людей, совершающих множество ошибок во время тренировок –  парень на скамье для жима отбивает штангу от груди, кто-то делает сгибание ног, а при этом его таз подвижнее, чем бицепс бедра, другой же пытается жать в тренажере «бабочка», смотрите на сайте квест комната одесса. Эти видимые недочеты могут значительно тормозить ваш прогресс на тренировках, однако, это не единственное о чём вам следует беспокоиться. Как насчёт ошибок, которые вы не видите?

Ни одна из этих ошибок не навредит вашим стараниям на тренировках так, как предпочесть тяжелые тренировки тренировкам с умом. Тренироваться тяжело могут многие, но именно тренировки с умом помогут вам приблизиться к цели.

Например, предположим, что вы хотите нарастить мышечную массу. Вы можете выбрать легкие веса и делать по 50-60 повторений, или взять большой вес и поднять его 10 раз.

В обоих случаях вы тяжело поработаете, но один из методов более эффективен в построении мышц.

Для того чтобы оптимизировать ваши усилия в зале, вам необходимо понять, какой диапазон повторений лучше всего подойдёт для достижения цели.

Старания важны, но использовать их надо с умом! Для того чтобы оптимизировать ваши усилия в зале, вам необходимо понять, какой диапазон повторений лучше всего подойдёт для достижения цели. К счастью, уже были проведены исследования на эту тему. И сегодня мы расскажем о том, как правильно выбрать диапазон повторений для ваших целей.

Чим старше стає малюк, який ще буквально вчора вчився вимовляти перші слова і робити перші кроки, тим складніше знаходити з ним спільну мову. Ми, мами, не завжди розуміємо, яка реакція на певний вчинок дитини, його каприз або непослух є правильною. Ігнорувати? Покарати? Відправити в кут? Пояснювати? Очевидно, що останній варіант кращий і адекватніше інших, але в такі моменти нерви можуть бути на межі, і з мови зриваються фрази, про яких потім можна пошкодувати. Наша любов до дітей не має кордонів, але одним необережним словом або вчинком батьки здатні образити шкодников. І це не найстрашніше. Слова можуть вплинути на поведінку дитини в майбутньому і відбитися на його психологічному розвитку. Для того щоб спілкування з дитиною було направлено в правильне русло, пропоную вам ознайомитися з тими помилками виховання дітей, які батьки, на думку психологів, допускають дуже часто. А заодно і перевіримо себе, адже в запалі сварки з дітьми, коли нерви на межі, ми теж можемо їх вимовляти.

Почну з малюків, яким ще не виповнилося трьох років. Як часто доводиться мамам вимовляти лаконічне «не Можна!» . Малюк, нещодавно освоїла навички самостійного ходіння, намагається досліджувати абсолютно все. Але в деяких ситуаціях такі дослідницькі пориви можуть загрожувати здоров’ю і навіть життю дитини. Психологи стверджують, що в будь-якому разі заборона необхідно аргументувати. Слово «не можна» дитині говорить мало. Мама повинна пояснити, чому небезпечно гризти провід, проявляти інтерес до кухлі з гарячим напоєм, тягнути зі столу скатертину або балуватися у ванній. Звичайно ж, в критичних ситуаціях можна обмежитися неаргументованою забороною, але після того, як загрозливий фактор усунутий, дитині все одно слід докладно розповісти, чому мама вчинила саме так. По-перше, малюк повинен розуміти, що заборона – це не мамина примха, не наслідок її поганого настрою. По-друге, використання аргументів – це урок для дитини. У майбутньому він зможе пояснювати свої вчинки і слова, беручи приклад з батьків. Крім того, ви ж не хочете, щоб малюк виріс в безініціативного підлітка, який просто підкоряється вашим наказам?

Не рідко доводиться чути, як бешкетника малюка мама погрожує «віддати чужому дядькові» . Чесно кажучи, я цим теж іноді грішила, тому що не могла швидко підшукати інший шлях вирішення проблеми. Виявляється, ця невинна, з моєї точки зору, фраза, може зародити в свідомості дитини невпевненість в любові батьків. Дитина вірить у те, що ви здатні його віддати, якщо він не виправдає надій, не послухається, не перестане робити щось. Ця фраза розвиває в ньому комплекс неповноцінності. Замінити її психологи радять позитивною мотивацією. «Якщо зробиш те-то, станеш сильним/розумною/хоробрим» і тд..

А тепер розповім вам про висновок, до якого прийшла з власних спостережень. Мої діти-погодки дуже часто влаштовують гучні ігри з тупотом, криками. Стіни в квартирі товсті, тому сусіди не скаржаться (я питала))), але моя нервова система не завжди готова до включення режиму «ігнор». Одного разу кілька моїх прохань про тишу залишилися непочутими, тому я сіла на канапу і закрила обличчя руками, зробивши вигляд, що погано себе почуваю. Старший син відразу ж зрозумів, що треба заспокоїтися і затих, а молодша не розуміла, що відбувається. На її питання я відповіла, що з-за шуму, який вона видає, у мене дуже розболілася голова. Дочка мене пошкодувала, але я помітила через кілька годин, що вона стала розмовляти пошепки. Після тривалих розпитувань вона розплакалася і сказала, що винна в тому, що мамі погано. Дитина-трилітка зробив висновок, що ЗАВАЖАЄ МАМІ БУТИ ЗДОРОВОЮ!!! Я тоді такий винуватою себе відчувала! Більше вистав» я не влаштовую. Завжди можна пояснити дитині причину свого невдоволення його поведінкою без брехні.

Тепер про дітей дошкільного віку. Вони вже досить дорослі для того, щоб розуміти, що ви сказали, і що саме мали на увазі. І не завжди їх інтерпретація збігається з вашим посиланням. Приміром, фраза «Ти можеш краще» . На перший погляд нічого такого, а якщо постаратися, то можна знайти позитивний підтекст – віра в дитину, його можливості. Але це не завжди так. Дошкільник ще не до кінця впевнений у своїх можливостях, здібностях, силі. Якщо він намагається зробити щось добре, а у відповідь чує цю фразу, то може розчаруватися в собі. Він хотів порадувати батьків, але на жаль… Якщо ви дійсно впевнені в тому, що дитина міг би зробити краще, то на недоліки можна вказати делікатно, мотивуючи його до самовдосконалення. «Спробуй спочатку написати букви у прописі, а потім вже в чистовику, і вони вийдуть ще красивіше!»

Ще один вид поширених фраз – це ті, які починаються зі слів «Ти, як завжди…», «Знову ти…», «Ти ніколи…» . Навіть якщо дитина в сотий раз чинить один і той самий проступок, така фраза вбиває в ньому бажання щось міняти, адже мама вже все давно визначила. Це ще один шлях до появи комплексу меншовартості у дитини. Категоричний вираз треба замінити проханням зробити по-іншому, порада про те, як зробити краще. Навіть доросла людина може опустити руки, якщо йому говорити, що нічого у нього не вийде, що вже говорити про дітей.

В моєму випадку наполеглива рекомендація психологів про заборону порівнювати дітей дуже актуальна. Коли діти ростуть в рівних умовах і частенько виявляються в ідентичних ситуаціях, а ведуть себе по-різному, дуже складно утриматися від того, щоб не поставити одну дитину в приклад іншим. Складно, але реально. Порівняння – це придушення почуття унікальності, зародження сумнівів у «подібності» батьківської любові. Якщо і можна порівнювати, то тільки поведінку дитини з його ж поведінкою вчора, позавчора, тиждень тому. Кожна людина (а дітей я сприймаю, як і дорослих людей з єдиною поправкою на зріст, вага і володіння рядом навичок) має право на власну стежину в житті. Моє завдання – зробити цю стежку рівною, безпечною, але не інший, не такий, як у мене, у брата або сестри.

На жаль, сьогодні багато дітей з перших днів життя не можуть похвалитися ідеальним здоров’ям. Якщо є якісь захворювання, фізичні відхилення, батькам слід виявляти у спілкуванні підвищену увагу до вимовною фразам. Днями мені довелося стати свідком розмови мами з 12-річної дівчинкою, у якої діагностовано цукровий діабет. У відповідь на прохання дочки про шматочку пирога мама сказала «Звичайно, ні! Ти хочеш осліпнути до тридцяти років?». Дитина давно розуміє, чим загрожують солодощі, та заборони для неї – не новина, але вона розплакалася. І зрозуміло, що мама переживає про її здоров’я, але вона ж і є винуватицею зародження страхів. Обростають комплексами і діти з зайвою вагою, яким батьки неправильно пояснюють наслідки обжерливості, захоплення нездоровою їжею. Тут все дуже складно, радити не беруся, але те, що дітей треба мотивувати позитивно, а не погрозами, залякуванням – це факт.

Я навмисно не згадую про поширених фразах, які можуть прийти вам на розум під час прочитання статті. Відповідь «І я тебе теж» на дитяче «Я тебе не люблю!», «Ну і не треба» на «Я з тобою не дружу!», «Йди!» на «Я від тебе йду!», а також «Навіщо я тебе взагалі народила?», «Краще б я зробила аборт!», «Дебіл!» і все в цьому ж дусі. Сподіваюся, вам зрозуміло, чому. Тільки не кажіть, що ніколи не чули таких фраз на адресу дітей, а я щиро хочу вірити, що серед нас є тільки ті, хто міг чути, але ніколи не вимовляв їх вголос.