Є проблема. Потребую поради.

Опубликовано: 07.02.2019

Если вы являетесь любителем разгадывания головоломок и загадок, любите находить выходы из лабиринтов, то тогда вам точно понравится новый вид развлечений – квесты выход из комнаты. Главной задачей квест комнат является поиск входа из запертого помещения. Однако, чтобы выбраться из него, придется обращать внимание на все объекты, которые будут окружать вас. Нужно будет найти подсказки, шифры, тайники и разгадать их.


KIA Rio X-Line 1.6 л 123 л.с. 6АТ Luxe : экстерьер,интерьер . конкурент Sandero Stepway ?

На первый взгляд игры квесты комнаты могут показаться сложными, но сразу, после входа в помещение, вы сразу поймете, что к чему. Для того чтобы выйти из комнаты, нужно быть очень внимательным даже к самым мелким деталям, ведь непонятно, что может пригодиться в любой момент. Также вам придется располагаться и на умственные возможности, подключать свою фантазию, так как самые необычные предметы могут помочь выйти из комнаты.


Освіта | Є проблема

Квест комнаты « Изоляция» в Украине - это так называемый квест в реальности. Данное развлечение получило лишь недавно свою популярность среди людей. Идея компьютерных игр была перенесена из виртуального мира в настоящую реальность. Так, раньше геймеры с помощью клавиатуры, джойстика или мыши управляли своим персонажем, но теперь квест комната одесса в реальности открыла новые возможности, поскольку вы сами сможете оказаться на месте главного персонажа игры. Вы совместно с командой занимаетесь поиском ключей, тайников, подсказок, решаете задания, которые требует подключения логики и внимательности. Вы сможете сами пережить приключения из игры: обнаруживать потайные комнаты, находить подсказки, сопоставлять логическую цепочку, вскрывать тайники и многое другое.

Абсолютно в любом тренажерном зале вы увидите людей, совершающих множество ошибок во время тренировок –  парень на скамье для жима отбивает штангу от груди, кто-то делает сгибание ног, а при этом его таз подвижнее, чем бицепс бедра, другой же пытается жать в тренажере «бабочка», смотрите на сайте квест комната одесса. Эти видимые недочеты могут значительно тормозить ваш прогресс на тренировках, однако, это не единственное о чём вам следует беспокоиться. Как насчёт ошибок, которые вы не видите?

Ни одна из этих ошибок не навредит вашим стараниям на тренировках так, как предпочесть тяжелые тренировки тренировкам с умом. Тренироваться тяжело могут многие, но именно тренировки с умом помогут вам приблизиться к цели.

Например, предположим, что вы хотите нарастить мышечную массу. Вы можете выбрать легкие веса и делать по 50-60 повторений, или взять большой вес и поднять его 10 раз.

В обоих случаях вы тяжело поработаете, но один из методов более эффективен в построении мышц.

Для того чтобы оптимизировать ваши усилия в зале, вам необходимо понять, какой диапазон повторений лучше всего подойдёт для достижения цели.

Старания важны, но использовать их надо с умом! Для того чтобы оптимизировать ваши усилия в зале, вам необходимо понять, какой диапазон повторений лучше всего подойдёт для достижения цели. К счастью, уже были проведены исследования на эту тему. И сегодня мы расскажем о том, как правильно выбрать диапазон повторений для ваших целей.

Всім привіт.

Знову маю проблему. Розкажу по порядку. Sorry за многа букафф, але получилась отака простиня, бо хотів максимально описати технічну проблему, ну і загальний фон, на якому вона проявилась. І получився такий собі отчотєц про одну веселу подорож...

Отож, виконав я всі описані вище регламентні роботи, підмарафетив моцик, довів його до бойового стану і виріши катнути кудись по взрослому. У зчепленні, правда, поміняв тільки фрикційні диски. Але поставив хороші, дорогі і як запевняв продаван, - фірмові!, хоча по целофановому пакетику, в якому вони прийшли тої фірмовості не наблюдалось. А прокладочних металевих дисків не було на той момент, то я рішив залишити старі, на вигляд цілком нормальні. Хоча деякі знаючі люди казали мені, що міняти треба все вкупі, бо метал може бути перегрітий і його може повести. Але ще раз повторюся - "на око" чогось подібного не було замітно.

Так от, з'агітірував я вузьке коло обмежених людей катнути в Румунію - урочище Біказ, Брашов, замок Дракули, соляні шахти в Прайді, Сігішоара, Трансфагараш і Трансальпіна - тобто проїхатися через всі українські і румунські Карпати. Маршрут був розрахований на 4-5 днів. Спочатку, як завжди, виявили бажання 4 чоловіки. На першу дату виїзду один відколовся, а погодні прогнози показували суцільні дощі, поїздку відклали. На другу, желєзну, дату виїзду дощі продовжувались і ще один учаснік ікспідіції відколовся. На третю, ну вже 100-пудову, дату ще одного участніка тьоща не пустила, ну і, як завжди, на другий день після запланованого виїзду я в гордом одіночєствє поїхав собі мандрувати.

Переїхав кордон десь о 18.00. Дивлюся - є ще запас часу до вечора, то й поїхав далі в глиб країни. Румунія відразу дала масу позитивних вражень: гарні, чепурні села, усміхнені люди ходять у національному вбранні (було якесь місцеве свято, чи весілля), чудові дороги, неймовірні краєвиди. Їхав помалу, бо кожних 200 м зупинявся, розчехляв фотоапарат, а то й злазив з мотоцика, і робив фото. Почався підйом в гори і класні серпантини по ідеальному асфальту. Вище в горах в'їхав в хмару, і хоча дощу не було, все відразу промокло, дорога зробилась мокрою і слизькою, минула 20-та година і я став задумуватись над місцем для нічлігу. Побачив вказівник pensiunea - це так в них готелі називаються - з'їхав з дороги, поперся вверх десь до чорта на кулічки (правда всюди була хоч вузенька, але асфальтова доріжка), запитав в прохожих де та pensiunea - вони показують ще вище, і нарешті добрався. Мєстов, як і слід було чекати, нєт. Покотився донизу, знову виїхав на основну трасу і вирішив шукати десь збоку місце під палатку. Но нє так всьо просто. Села і містечка йдуть сплошним потоком, без розривів між ними. З'їхавши в бік по асфальтовій доріжці або рівній грунтовці обов'язково впрешся в ворота чийогось дому. Такого як в нас - щоб дорога просто ішла собі кудись в ліс - там немає.

І ту почалися проблєми. Пролунав перший дзвіночок. Я помітив, що лапка переключення передач якось "обвисла", стоїть не на свому положенні, під неї треба "піднирювати" носком черевика. Але передачі, які мені були потрібні (3-4-5) на ходу переключалися. Далі - другий дзвінок. Там гірська дорога часто підмивається водою, відбуваються обвали і тому на ній постійно ідуть ремонти з інверсною організацією руху. Тобто стоїть тимчасовий світлофор, включається червоний і машини назустріч йдуть по одній вільні полосі дороги. Потім зелений - і рухається інша колєйка машин. Так от на таких зупинках я помітив, що майже неможливо включити першу або зловити нейтраль. Щоб рушити з першої, треба було топтати лапку кілька разів з силою і може за третім-четвертим разом вона включалась з неохотним звуком (клацанням). Але весь цей час я мотор не глушив, і практично був постійно в русі, на лапку не дивився.

І от стало майже темно. Після кількох невдалих спроб зупинитися в кущах біля дороги, з яких я з ревом і натугою виїжджав на другій передачі, побачив якийсь з'їзд до бетонного заводу. До нього вела досить широка грунтовка. Я поїхав. Дорога пішла різко вниз і в долині обминала той завод і вела далі. Я поїхав по ній, з території заводу вискочив здоровенний алабай і з явно не дружнім наміром пустився в мою сторону. Я піддав газку, він ліниво гавкнув пару разів і на тому ми розійшлися. В мене на той час вже почалася легенька паніка: я за 130 км від рідної неньки, ночувати нема де, кругом сиро і мокро (правда тепло), мотоцикл барахлить і пес гавкає. Я готовий вже був поставити палатку під воротами того заводу, якби не той пес. І тільки слова Ілона Маска "Don't panic!", які літають десь в космосі разом з Теслою, привели мене у чувство...

Отож, проїхав я ще трохи і закотився в чудову і абсолютно безлюдну гірську долину. Всі мої перипетії були винагороджені тим, що я практично посеред густозаселеного району знайшов безлюдну і райську місцину, придатну для ночівлі в наметі.

Ну тут ще можна довго описувати особливості моєго перебування в румунських Карпатах, і це вийде повний звіт про подорож. Але зараз я хочу зосередити увагу на технічній проблемі. Так от, коли я заглушив мотоцикл, зліз з нього і нагнувся роздивитися лапку переключення передач, то побачив, що вона опущена нижче від свого стандартного положення і з-під її валу йдуть підтьоки чорного масла. Посмикавши за лапку, я замітив, що переключення передач відбувається без вижиму зчеплення. Пролунав третій дзвінок...

Знову сів на мотоцикл. Попробував знайти нейтралку або включити першу передачу, тобто прощолкнути лапку донизу. Ні фіга. На індикаторі 2-га передача, а вниз ходу нема, причому лапка таке враження "лежить на дні": немає легкого підпружинення при натисканні на неї, відчувається жорсткий упор, вниз не йде ні на міліметр. При цьому зчеплення працює нормально: при витисканні важеля на рулю через тросик передається зусилля і повністю відводить шток на моторі. Почав переключати вверх. Переключається тільки на одну позицію - до третьої передачі. Далі скільки не вижимай зчеплення і не копай лапку вверх - вона ні на міліметр не рухається, а так ніби "вперлась в стелю". Таким чином я ХЗ де в чужій країні, з'їхав в яму, з якої не знати чи виберусь, а на мотику лишилась тільки 2-га і 3-тя передачі. Занавєс! Тут я пойняв, що мій тріп по Румунії закінчився, треба переночувати і на другий день їхати помаленьку на двох передачах в сторону України. А там, якщо благополучно перелізу кордон, можна подзвонити несостоявшимся участнікам ікспєдіції, щоб вони мене бусом забрали додому, у разі коли коробка зовсім розвалиться.

От з такими думками я і пішов в намет-опочивальню, сьорбнувши на сон грядущий пів пляшки віскі...  Про мої контакти з місцевими жителями, зокрема з якимись не то лісниками, не то рейнджерами-охоронцями національного парку, не то поліцаями, я зараз розказувати не буду, це тема окремої доповіді.

Зранку проснувся ще до дощу. Вночі було сухо, дощ не падав. Дощ пустився з 8-ї до 9-ї. Я його вирішив перечекати в палатці, мотоцикл також не розчехляв. Але коли палатка почала протікати і набирати в середину води, вирішив що треба вилазити і збиратися. Невдовзі дощ скінчився, я сяк-так поскладав мокрі речі, порозпихував по кофрах, розвернув мотоцикл носом вниз з горбочка, на якому стояв, всівся, включив запалювання, вижав зчеплення, бо нейтралки нема (зате появилась перша передача), натис на кнопку стартера, і ... ніфіга! Не крутить. Ну, думаю, капєц повний. Ще й за ніч генератор з акумулятором відсиріли, чи що? Я в а...є, таварістчі!

Знову повторив ті ж самі маніпуляції. І, о диво!, стартер запрацював і моторчик затарахтів. Давай я чимскоріше вибиратися з тої ями - чарівної долини за бетонним заводом. Краєвид там споавді чудесний, як на рекламі якого-небудь баунті чи мілки, але не про то зараз рєчь. Та й все було затягнуто хмарами, красоти майже не видно. Бодрячком пронісся на першій мимо бетонного заводу, алабай ще мабуть спав (була неділя, неробочий день), вибрався по досить крутому грунтовому підйомі до траси, переключився на другу, та й весело покотив додому, прикидаючи за скільки часу при швидкості 15-20 км/год. я подолаю 400 км. Нагадую, що коробка дозволяла переключати тільки дві передачі - 1-шу і 2-гу. В такому темпі проїхав десь біля 20 км. Тоді якимсь чином, неусвідомлено, втикнув третю. Скорше всього, я тикав ногою по лапці і випадково нащупав то положення, в якому можна було переключатись. Потім я вже зовсім роздуплив механізм переключення і розробив алгоритим. Стало веселіше. Тепер можна їхати 55-59 км/год. Значить додому доберусь швидше. В наявності до ваших послуг 2-га і 3-тя передачі Зупинявся перед світлофорами і на перехрестях з вижатим зчепленням, рушав з 2-ї. Далі було кілька мимовільких переключень на четверту. В такому випадку коробка дозволяла звичайним способом переключатися тільки між 3-ю і 4-ю передачами. Їхати швидше (60-75 км/год.), але рушати з третьої погано - треба дуже тонко відпускати зчеплення і сильно газувати, можна його спалити. Мене потягнуло на експерименти, я вирішив проаналізувати умови за яких відбувалось вдале переключення, узагальнити наявну інформацію і виробити систему. Трохи пожонглювавши лівою ногою і лапкою переключення передач я зрозумів алгоритм: якщо для переключення вверх чи вниз треба підтягувати або  топтати лапку, то в моїй ситуації перехід між двома довільними сусідніми парами передач так і відбувався, а для того щоб вийти за цей діапазон треба було легенько копнути по лапці вбік (внутрішньою стороною черевика). Відбувалось легеньке клацання і після нього передача переключалась на вищу або нижчу звичайним чином, тобто треба було ще раз підтягнути або натиснути на лапку.

Таким макаром я ловив п'яту передачу на рівній дорозі і їхав зі швидкістю біля 100 км/год. Шостої не хотів включати на несправній коробці, але, думаю, що вона точно так само би знайшлася. До першої також не опускався, зупинявся і рушав на другій. Нейтралки немає, тому на зупинках весь час тримав вижате зчеплення, аж ліва рука боліла. Але щоб виклацати весь ряд 5-4-3-2 з додатковим точним несильним боковим ударом по лапці, треба мати неабияку сноровку. Їзда в такому режимі по місту, або в щільному трафіку зовсім не комфортна, часу на переключення йде забагато і постійно в голові сидить "чи правильно я зараз клацаю?" Тому я вважаю, що правильно зробив, коли прийняв рішення повернутися додому, хоча і в таких умовах можна було рухатись вперед. Але я це зрозумів десь через 2-3 год., коли вже був на території України...

Отака-то хєрня, малята. А тепер за описаними симптомами скажіть мені: що то воно таке? Барахлить коробка, чи зчеплення? І шо дєлать?