Опрацювання судової практики, підготовка аналітичних матеріалів та узагальнень

Опубликовано: 01.09.2018

4.5.2. Опрацювання судової практики, підготовка аналітичних матеріалів та узагальнень

.

4.5.2. Опрацювання судової практики, підготовка аналітичних матеріалів та узагальнень

Вдосконалення якісних показників здійснення правосуддя передбачає систематичну роботу щодо узагальнення судової практики працівниками суду та суддями щодо окремих категорій справ. Регулярне вивчення судової практиці та підготовка аналітичних звітів (узагальнень), ознайомлення з її результатами широкого кола правозастосовувачів дозволяє забезпечити реалізацію принципу однаковості судової практики. Ігнорування судом правил, створених ним самим, ставить під сумнів законність винесених рішень, в основу яких це правило було покладено. З іншого боку, при підтвердженні судом вищої інстанції правильності прийнятого рішення або при використанні вищестоящим судом при розгляді аналогічної справи правила, створеного судом нижчої інстанції, авторитет цього правила підсилюється і воно стає зразком розв’язання таких справ у нижчестоящих судах. В таких випадках в літературі зазначалося, що йдеться про сформовану практику вирішення певної категорії справ і будь-який суддя, при винесенні рішення, зобов’язаний керуватися правилами, виробленими судовою практикою 72.

72 Бодров С.Ю. Судебный прецедент в системе источников росийского права: вопросы теории и практики. Дисс. канд. юрид. наук: 12.00.03. – Ульяновск, 2004. – С. 161.

Ступінь стійкості правопорядку будь-якої держави багато в чому залежить від дотримання судами єдності в судовій діяльності. Як слушно зазначалося в літературі, змістове навантаження, яке в доктрині континентального права вкладається у поняття „судова практика”, докорінно відрізняється від поняття судового прецеденту в англосаксонському праві, оскільки ці юридичні явища виникли і розвивалися в різних умовах історико-правового середовища73. Термінологічно „прецедент”, як правило, використовується дослідниками, якщо йдеться про країни „загального права”, а „судова практика” – щодо романо-германської сім’ї права 74.

Щодо поняття судової практики, то проблема неоднозначного тлумачення полягає в тому, що іноді під терміном „судова практика” використовується для позначення багаторазового, уніфікованого розв’язання судами однієї й тієї ж категорії справ 75. Зустрічається і вузьке розуміння судової практики, коли під судовою практикою розуміють сукупність принципових рішень вищих судових інстанцій з питань правозастосування76, а в інших випадках вони фактично ототожнюються 77.

Зустрічається і вузьке розуміння судової практики, коли під судовою практикою розуміють сукупність принципових рішень вищих судових інстанцій з питаннь правозастосування 78.

Слід зауважити, що в літературі пропонувалося розрізняти три види судової практики: поточна, прецедентна та керівна79. Поточна практика - досвід застосування законодавства, що відображається в рішеннях судів з конкретних юридичних справ. Дана форма практики є „первинною”. В ній тільки намічаються підходи до вирішення тієї чи іншої категорії юридичних справ. Це досвід, особливо коли мова йде про застосування нових правових норм, має невизначений характер, але поступово збагачується, і включає всі нові грані суспільних відношень, що підпадають під правове регулювання. Керівна практика - досвід застосування законодавства, виражений в особливих актах центральних судових органів, в яких дані практики узагальнено, „вторинна” формулюються у вигляді конкретизуючих нормативних приписів. Це - вища форма практики. Тут досвід застосування законодавства не зв'язаний безпосередньо з відправленням правосуддя з конкретної справи. Прецедентна практика - досвід застосування законодавства, виражений в рішеннях вищих судових органів з конкретних справ, причому рішеннях принципового характеру. Рішення мають принциповий характер в тому випадку, якщо поточна правозастосовча практика свідчить про неоднозначне розуміння (тлумачення) правових норм, в результаті при одних і тих же обставинах приймаються різні рішення. При цьому практика називається прецедентною, так як дає зразок тлумачення та застосування права, якому в силу авторитету вищих судових органів повинні слідувати інші суди.

73 Гаджиев Б.А. Феномен судебного прецедента в России // Судебная практика как источник права. – М.: Юристь, 2000. – С. 101.

74 Проблемы общей теории права и государства / Под общей ред. В.С. Нерсесянца. – М.: Норма-М, 2001. – С.269-272; Богдановская И.Ю. Судебный прецедент – источник права? // Государство и право. – 2002. – № 12. – С. 5-10; Малишев Б.В. Судовий прецедент у правовій системі Англії (теоретико-правовий аспект) : Автореф. дис. к.ю.н. – К., 2002; Погребняк С. Вплив судової практики на юридичні акти в романо- германській правовій сім’ї // Вісник Академії правових наук України – 2003. – № 4. – С. 92-99.

75 Харитонов Е.О., Саніахметова Н.О. Цивільне право України. – К.: Істина, 2003. – С. 42.

76 Боботов С.В. Конституционная юстиция. – М., 1994. – С. 108.

77 Цивільне право України: Курс лекцій: У 6-ти томах Т.1. Книга 1 /За ред. Р.Б. Шишки, В.А. Койтора. – Харків.: Еспада, 2004. – С. – 57-58.

78 Боботов С.В. Конституционная юстиция. – М., 1994. – С. 108.

79 В інших джерелах виокремлюються такі види правозастосовчої практика як 1) поточна, 2) прецедентна і 3) узагальнена. В поточному вигляді практики майбутній досвід тільки починає формуватися в вигляді деяких тенденцій правозастосування. Але вже в „прецедентному” пласті досвід правозастосування певним образом упорядковується і виходе за межу нестабільних тенденцій, при цьому він одержує ту чи іншу зовнішню стійку об’єктивізацію – Див.: Рожнов А.П. Правоприменительная пактика как нетрадиционный источник росийского права. – Волгоград, 2003. – С. 11.

В цілому можна погодитися з думкою, яка була висловлена в літературі, що на відміну від прецеденту як джерела права, прецедентна практика або прецедентні рішення не є джерелом права, оскільки не є новою юридичною нормою, а зразком розуміння та застосування правової норми, що існує, за виключенням подолання прогалин в праві 80. Не зупиняючись детально на авторській позиції, яка була відображена в відповідних публікаціях81, зазначимо, що будь-яка судова практика (тобто сумарного результату розгляду окремих справ) на відміну від прецеденту, що створюється окремим прийнятим судовим рішенням, може включати і певну кількість принципових рішень суду. Проте про „прецедентність” судової практики йдеться тільки в аспекті, коли на підставі прецедентного рішення починають приймати аналогічні рішення, що в остаточному підсумку завершує формування певної норми, і ця сукупність окремих прецедентних рішень (бо власне кажучи, тільки перше рішення є прецедентом, інші вже є його відтворенням) розглядається як частина судової практики. Проте така позиція підлягає уточненню. Будь-яка судова практика (тобто сумарного результату розгляду окремих справ) на відміну від прецеденту, що створюється окремо прийнятим судовим рішенням, може включати і певну кількість принципових рішень суду. Проте про „прецедентність” судової практики йдеться тільки в аспекті, коли на підставі прецедентного рішення починають приймати аналогічні рішення, що в остаточному підсумку завершує формування певної норми, і ця сукупність окремих прецедентних рішень (бо власне кажучи, тільки перше рішення є прецедентом, інші вже є його відтворенням) розглядається як частина судової практики.

80 Лебедев В.М. Судебная власть в современной России. – СПб, 2001. – С. 187-188.

81 Законодавче закріплення судового прецеденту на прикладі примусового припинення права спільної часткової власності //Наукові записки. Серія „Право”. Вип. 6. – Острог, 2005. – С. 243-249; Про розмежування судової практики і судового прецеденту // Актуальні проблеми політики. Збір. науков. праць. Вип. 27. – Одеса, 2005. – С.152- 155; Про визначення місця судового прецеденту в системі джерел цивільного права України. – “Університетські наукові записки”. – Хмельницк, 2005. – С. 72-75.

Як зазначалося в літературі, правовий прецедент являє собою таке рішення державного органу, яке приймається за зразок (правило) при подальшому розгляді аналогічних справ. За його допомогою може бути підтверджено або роз’яснено будь-який аналогічний факт чи обставина82. Щодо якісних характеристик прецеденту то з точки зору Придворовой М.М., судовий прецедент це специфічний правовий феномен, який забезпечує ефективність, передбачуваність та одноманітність судової практики. При цьому існування та накопичення судових прецедентів є логічним та закономірним для багатьох країн 83.

Суд, як правило, виконує правозастосовчу, інтерпретаційну функцію. Приймаючи конкретне рішення у справі, він також враховує судову практику щодо розгляду справ цієї категорії вищими судовими інстанціями, що склалася і може мати різну форму для того, щоб рішення не було скасовано при його перевірці в апеляційному або касаційному порядку. Правотворча функція у суду виникає тільки при подоланні прогалини у праві і у законодавстві. Тому ми розрізняємо прецедент правостворення і його застосування та прецедент тлумачення і правозастосування.

Традиційний підхід визнає роль судової практики, якою є сукупність рішень за окремими видами спорів, як фактора який спрямований не тільки на удосконалення норм законодавства, але й в окремих випадках усуваючи прогалини в праві і в законодавстві. Формою подолання таких прогалин стає конкретне судове рішення. В цьому випадку має місце правостворюючий прецедент (прецедент правостворення і правозастосування). Сукупність вказаних рішень створили прецедентну практику, яка в свою чергу була врахована під час кодифікацій 60-х років і знайшла відображення в цивільних кодексах більшості радянських республік у вигляді розділу щодо зобов’язань про відшкодування шкоди, заподіяної під час рятування соціалістичного майна84. Результатами узагальнення судової практики є створення загальних правил, що в свою чергу, формують певний тип поведінки у визначених суб’єктів – суддів, тобто як і який закон та до яких відносин вони будуть застосовувати до певних типових ситуацій. Окремі прецедентні рішення були враховані і при підготовці роз’яснень, які, на нашу думку, в більшості випадків виробляються на підставі прецедентів тлумачення і застосування, що допускається вищою судовою інстанцією 85.

82 Кросс Р. Прецедент в английском праве. – М., 1985. – С.8.

83 Придворова М.Н. Судебная практика в правовой системе Росийськой федерации: дисс. канд.. юрид. наук: 12.00.03 - Тамбов, 2003.- С. 23

В літературі слушно зазначалося, що прецедент на відміну від судової практики, тобто сумарного результату розгляду конкретних справ, створюється окремим прийнятим судовим рішенням, яке вправі приймати тільки вищі судові інстанції86. Проте більш точним з нашої точки зору буде виходити з того, що рішення може бути визнано прецедентом якщо воно було прийнято судом будь-якої інстанції, усунуло прогалину, пройшло перевірку в апеляційному і касаційному порядку, опубліковане в офіційному друкованому органі відповідного вищого спеціалізованому суду або Верховного Суду України. Законодавче закріплення судового прецеденту в цивільному судочинстві повинно відбутися в ЦПК України з зазначенням умов його застосування. Судова практика є засобом виявлення прогалин у законодавстві і праві, і є середою для формування судових прецедентів. В свою чергу прецеденти є невід’ємною частиною судової практики та однієї з її форм, яка спрямована на подолання прогалин у законодавчому регулюванні та визначають напрямки формування судової практики.

Насправді необхідно мати на увазі, що випадків подолань прогалин в законодавстві, а тем більше в праві, тобто судових прецедентів, в галузі цивільного законодавства та процесу, після проведеної кодифікації не так багато. Як правило йдеться про певний зразок правозастосування, який помилково вважають прецедентом. При цьому відбувається вибір конкретного рішення не обов’язково за ознакою його правильності, скоріше навпаки аномальному застосуванню закону намагаються надати характер законності під виглядом прецеденту.

Мета узагальнення - вивчення практики застосування судами норм законодавства, виявлення та аналіз складних i спірних питань, що виникають при його застосуванні, оцінка стану урегульованості між конкретним правовим інститутом i законодавством України, розробка пропозицій щодо забезпечення правильного та однакового застосування судами норм права, а також щодо вдосконалення чинного законодавства. Вказана робота може бути доручена помічнику судді (науковому консультанту) та передбачає, що особа, яка повинна її здійснювати, володіє необхідною теоретичною базою та практичними навичками щодо підбору та пошуку судової практики. При цьому у разі виконанні такої роботи необхідно враховувати наступне.

84 Див.: Дрішлюк А.І. Про визначення місця судового прецеденту в системі джерел цивільного права України // Університетські наукові записки. Збір. Науков. праць. № 3 (15) – С. 72-75

85 Див.: Дрішлюк А.І. Законодавче закріплення судового прецеденту на прикладі примусового припинення права власності // Наукові записки. Серія „Право”. Вип. 6. – Острог, 2005. – С. 243-249.

86 Боботов С.В. Нормообразующая функция судебной практики / Судебная система России: Учеб. пособие. - М.: Дело, 2000. – С. 30; Гук П.А. Судебный прецедент как источник права. Дисс. канд. юрид. наук: 12.00.01. – Саратов, 2002. – С. 83.

Узагальнення може проводитися на всіх рівнях судової системи. Разом з тим, в залежності від територіальної юрисдикції суду (наприклад, апеляційний суд області) джерела судової практики – відповідні рішення, ухвали районних судів та ухвали, рішення апеляційного суду відбираються за певний час (наприклад, рік) за однорідною категорією справ (наприклад, захист права власності) з метою підвищення якості розгляду певної категорії справ (наприклад, встановлення та аналізу причини та підстав скасування рішень в апеляційному порядку).

Готуючи відповідні узагальнення слід відібрати відповідну категорію справ за даними наряду суду та здійснити пошук цих справ в канцелярії суду та/ або оглянути справи, які знаходяться в провадженні, оскільки в більшості випадків для формування повної картини з врахуванням специфіки питання, яке досліджується, необхідне дослідження не тільки певних процесуальних документів (ухвал, рішень), але й вивчення інших матеріалів справи (наприклад, коли йдеться про встановлення причин залишення позову без розгляду необхідним є перевірка матеріалів справи щодо доказів повідомлення про час та місце проведення судового засідання позивача та/ або наявність заяв позивача про залишення позову без розгляду).

Власно узагальнення з врахуванням вже сталої традиційної структури такого роду документів повинно включати обов’язково такі частини як:

ввідна частина (мета узагальнення та обґрунтування необхідності його проведення)

аналіз статистичних даних за відповідний період (кількість розглянутих справ відповідної категорії, результати апеляційної та або касаційної перевірки тощо)

умови застосування інституту (законодавча база, яка регламентує спірні правовідносини та/або процесуальні дії)

загальні тенденції притаманні для конкретної категорії справ (задоволення позовів/відмови), та труднощі, що виникають при розгляді в суді справ відповідної категорії

теоретична частина, яка вирішує виявлені практичні питання

вірні рішення та типові помилки допущені судами при застосуванні законодавства (зокрема, причини скасування відповідних рішень в апеляційному та касаційному порядку)

пропозиції щодо формування єдиної судової практики та вдосконалення чинного законодавства у разі виявлення недоліків правового регулювання.

Для зручності та однозначності сприйняття наведених блоків, які мають умовний характер, необхідно ознайомитися з декількома узагальненнями Верховного суду України або відповідного вищого спеціалізованого суду, в яких незважаючи на різні періоди їхньої підготовки можна побачити аналогічну структуру.

Блоки мають умовні назви, можуть не виділятися структурно, проте за своїм сенсом повинні бути обов’язково в тексті самого узагальнення.

Блоки 1, 3, 5 мають теоретичний характер, тому при підготовці відповіді на ці питання обов’язковим є вивчення відповідних наукових джерел, публікацій в періодиці. З врахуванням наведеного розкриття третього та п’ятого питання готується на підставі системного аналізу наукової літератури, періодиці.

Підготовка узагальнення може здійснюватися з врахуваннями опублікованої судової практики судів інших регіонів (або така, що знаходяться в відповідних електронних базах даних) за відповідною проблематикою, постанов Пленуму Верховного суду України та/або вищих спеціалізованих судів, узагальнень, окремих правових позицій судів всіх рівнів. Результат проведеного узагальнення повинен бути обговорений на нараді суддями, які розглядають відповідні категорії справ з метою виявлення проблемних питань, які не були виявленні під час проведення узагальнення з метою наступного їх включення в остаточний текст узагальнення, після чого узагальнення та його результати повинні обов’язково враховуватися в діяльності конкретного суду, а про невирішені проблемні питання, зокрема щодо необхідності законодавчого втручання або зміни судової практики повинні бути повідомлені інші суди, зокрема апеляційні, касаційні та Верховний Суд України.

rss