Олександр Тутов: «Казбек, дякую тобі за гостинність, прийняв нас на вищий кляс»

Если вы являетесь любителем разгадывания головоломок и загадок, любите находить выходы из лабиринтов, то тогда вам точно понравится новый вид развлечений – квесты выход из комнаты. Главной задачей квест комнат является поиск входа из запертого помещения. Однако, чтобы выбраться из него, придется обращать внимание на все объекты, которые будут окружать вас. Нужно будет найти подсказки, шифры, тайники и разгадать их.

На первый взгляд игры квесты комнаты могут показаться сложными, но сразу, после входа в помещение, вы сразу поймете, что к чему. Для того чтобы выйти из комнаты, нужно быть очень внимательным даже к самым мелким деталям, ведь непонятно, что может пригодиться в любой момент. Также вам придется располагаться и на умственные возможности, подключать свою фантазию, так как самые необычные предметы могут помочь выйти из комнаты.

Квест комнаты « Изоляция» в Украине — это так называемый квест в реальности. Данное развлечение получило лишь недавно свою популярность среди людей. Идея компьютерных игр была перенесена из виртуального мира в настоящую реальность. Так, раньше геймеры с помощью клавиатуры, джойстика или мыши управляли своим персонажем, но теперь квест комната одесса в реальности открыла новые возможности, поскольку вы сами сможете оказаться на месте главного персонажа игры. Вы совместно с командой занимаетесь поиском ключей, тайников, подсказок, решаете задания, которые требует подключения логики и внимательности. Вы сможете сами пережить приключения из игры: обнаруживать потайные комнаты, находить подсказки, сопоставлять логическую цепочку, вскрывать тайники и многое другое.

Абсолютно в любом тренажерном зале вы увидите людей, совершающих множество ошибок во время тренировок –  парень на скамье для жима отбивает штангу от груди, кто-то делает сгибание ног, а при этом его таз подвижнее, чем бицепс бедра, другой же пытается жать в тренажере «бабочка», смотрите на сайте квест комната одесса. Эти видимые недочеты могут значительно тормозить ваш прогресс на тренировках, однако, это не единственное о чём вам следует беспокоиться. Как насчёт ошибок, которые вы не видите?

Ни одна из этих ошибок не навредит вашим стараниям на тренировках так, как предпочесть тяжелые тренировки тренировкам с умом. Тренироваться тяжело могут многие, но именно тренировки с умом помогут вам приблизиться к цели.

Например, предположим, что вы хотите нарастить мышечную массу. Вы можете выбрать легкие веса и делать по 50-60 повторений, или взять большой вес и поднять его 10 раз.

В обоих случаях вы тяжело поработаете, но один из методов более эффективен в построении мышц.

Для того чтобы оптимизировать ваши усилия в зале, вам необходимо понять, какой диапазон повторений лучше всего подойдёт для достижения цели.

Старания важны, но использовать их надо с умом! Для того чтобы оптимизировать ваши усилия в зале, вам необходимо понять, какой диапазон повторений лучше всего подойдёт для достижения цели. К счастью, уже были проведены исследования на эту тему. И сегодня мы расскажем о том, как правильно выбрать диапазон повторений для ваших целей.

Здавалося б, щоб побувати майже на всіх континентах потрібно мало чи не півжиття. Таку думку заперечує Олександр Тутов — мандрівник, що за один десяток років побував на чотирьох континентах, вивчав культуру та спосіб життя мешканців 45-ти країн, проїхав понад 50 000 кілометрів автостопом та отримав безліч друзів та знайомих по всьому світі.

У другій розмові «Вікон» з Олександром Тутовим — про його нові вершини. Цього разу — Кавказ у розмові та враженнях самого калушанина з мережі Facebook.

— Олександре, чим для Вас є подорож?

— Нехай це буде звучати стандартно чи банально, та подорож для мене — це можливість відкривати щось нове. Долати нові кордони, вчитись переборювати свої страхи, вивчати різні культури, заводити нові знайомства, бо в кожній подорожі, окрім надзвичайної архітектури, природи, культури, велику роль відіграють саме люди, які створюють таку чудову атмосферу, що хочеться повертатись туди знову і знову.

— Яка з них вразила Вас найбільше?

— Загалом, я почав подорожувати з дев’ятого класу. Першою була поїздка до Угорщини за програмою Work and travel. І ось зараз відвідав уже 45 країн. Був у Південній та Північній Америці, Африці, Європі. Кожна країна вражає по-своєму, та все ж найбільше запам’ятались країни Скандинавії, особливо Ісландія — дуже красива, та Латинської Америки — Аргентина, Чилі, Болівія,зокрема.  Ще мрію відвідати Канаду, Австралію та Нову Зеландію. Також запам’ятався шлях Якова по Іспанії. Це було надзвичайно. Я пройшов пішки 920 кілометрів за 26 днів, і це був найкрутіший досвід у моєму житті. Люди, яких там зустрічав, створювали просто шалений настрій.

— Якщо говорити не про красиві краєвиди, а про культуру, стиль життя, атмосферу, то яка країна Вам найближча?

— Це, напевне, Бразилія. Мені подобається  відкритий, вільний стиль поведінки, культури  бразильців. Те, як вони спілкуються, танцюють на вулицях, насправді, дуже мені імпонує.

— Чи бувало колись важко порозумітись з мешканцями країни, в яку приїхали?

— З місцевими людьми – ніколи. Я ще дуже люблю подорожувати автостопом, бо вважаю,що це кращий спосіб пройнятись країною її культурою, жителями. Люди переважно всюди привітні,все розповідають,показують.

«Ельбрус — перші дні було досить важко дихати, поки ми проходили акліматизацію. На третій день вже почали втомлювати від набридливого снігу та вітру. Постійно промерзливо холодно, а коли сонце вийде, то жарко.

Підйом був мегацікавим та непростим для мене. Це було справжнє випробування на міцність духу! Це було випробування, під час якого з кожним наступним кроком я говорив: «Давай, ще один крок. Ти можеш!». Більше п’яти кроків мені було важко робити. Шалений вітер 50-60 км/год. 

На висоті 5300-5600 м обморозив пів-обличчя, поривами вітру прибивало до землі, але бажання піднятися було величезне.

А спуск, чесно, то була повна дупа. Ноги, як не мої, постійний спуск вниз, коліна і пальці ніг шалено боліли. А останній кілометр я падав кожних 100 метрів від втоми!».

— Для активного відпочинку та підкорення гірських вершин потрібна значна фізична підготовка. Як готуєтесь до підйомів?

— Так, наплічник дуже важкий, його так важко носити з собою. Та маю вдома город, такий собі «агрофітнес» — це потужна підтримка для моєї фізичної підготовки. Також стараюсь два-три рази на місяць ходити в гори, щоб бути більш-менш у формі.

— Чи були у Вас якісь небезпечні випадки під час мандрівок?

— Так, звичайно, бувало потрапляв у кам’яну лавину в Туреччині, а в Ісландії на пляжі Вік хвилі також ледве не вкрали мене, але встиг вирватись. Та, в основному, небезпечні випадки відбуваються в горах, але вони є уроком на майбутнє, бо вчать, як викручуватись в тій чи іншій ситуації. Допомагають бути зосередженим та уважним, довіряти своїм силам, менше сумніватись та більше діяти. Підйом в гори, на мою думку, — це неймовірна школа життя.

— Що залишається Вам на згадку з подорожі? Колекція фото, сувенірів чи відеоролики — що Ваше?

— В основному з кожної вершини, на якій мені випадає щастя побувати, збираю по камінчику. Також колекціоную сувеніри у вигляді слоників — стараюсь в кожній країні, де побував, купувати одного. Фото і відео маю велику кількість, та вони в мене переважно в мережі. Ще роблю таку цікаву річ: коли в подорожі вирують емоції, враження від побаченого тощо — надсилаю додому листівку, з маркою країни, в якій перебуваю. Коли повертаюсь, листівка вже є, і це теж дуже приємна згадка.

«Казбек 5033, піднялись, ура!

Вершина пустила, хоч і покапризувала. Спочатку лякала вітром, потім напустила туману і вже стало тихіше. Потихеньку, топаючи за вереницею людей, дійшли наверх. Так як акліматизувались на Ельбрусі то «горняшки» не було, почували себе чудово, хотілось іти швидше, та прив’язані йшли повільно за групами, тож було часу і поспівати.

Зараз внизу відпочиваємо, від’їдаємось м’ясом, фруктами і йдемо далі…

Казбек, дякую тобі за гостинність, прийняв нас на вищий кляс! Результат: обгоріле обличчя, потріскали губи. Але чесно, я до холери щасливий, що можу бачити цю красу, знаходити нових друзів. Величезне всім дякую! Життє одне і цінуймо цей дар».

— Ваша остання поїздка була особливою. Щодня в соцмережі читаю Ваші спогади про той час.

— Остання подорож була до Кавказу — сходження на Ельбрус, в Грузії — на Казбек. Мав на меті відновити спогади шестилітньої давності. Підніматись в гори було складно, іноді кавказька погода показувала свій характер. Бувало то надзвичайний холод, то спека. Та чудові краєвиди не давали зациклюватись на погоді. Неймовірна краса ландшафтів просто зачарувала. Нам порадили відвідати озера біля села Джута, на висоті 2535 м, температура води близько 6 градусів. Бадьорить набагато краще,ніж кава! Після такого шляху,сказати,що ми були виснажені — це нічого не сказати. Але краєвиди, які відкриваються там, на горі, безперечно, того варті. Окрім того, що підйоми були важкі, вони ще були небезпечними. Особливо в районі Рача, куди ми подались пізніше. Круті підйоми, різкі обриви — величезні порції адреналіну. Подорож була дуже важкою, спрямованою на фізичну витривалість, але, водночас, неймовірно цікавою та захоплюючою. Цей шлях був вартий того, щоб згори подивитись на шматочок раю на землі.

«Після Ельбрусу, підйом на Казбек був в рази легший, там можна було під час підйому співати, це було весело. Ми йшли в зв’язці рівномірно і впевнено до вершини. Підйом зайняв 8 годин, а спуск, прикол, — всього 1 год. 45 хв. І ось після підйому о 3 ранку, сходження на Казбек і спуску до наметів, нам стало мало і через півгодини ми з Вікою пішли на спуск до Оленки, де вона нас чекала біля церкви Святої Трійці. Чесно, останні 2-3 км були просто пекло, стопи і пальці ніг горіли вогнем, а суглоби були просто в шоці. але бажання дійти до цілі було величезним. Після зустрічі, ми прийняли душ в туалеті, де був шланг, я змив шалений шар бруду із себе. Оленка зробила бомбезну гречку і чачу. Вечір холера ясна був елігантським».

— Піс ля стількох подорожей, побачених різних культур, способів життя, різних країн, тощо, чи не задумувались Ви залишитись в одній з них назавжди? Що змушує Вас повертатись до України?

— Якщо говорити про те, чому зараз я повертаюсь до України, то на даний час єдиною і найважливішою причиною є моя мама. Саме вона є тим фактором, що тримає мене вдома. Я хочу, звичайно, пожити деякий час за кордоном, але не постійно. Бо поки є змога, час, бажання — то чому би й ні. Вважаю, що потрібно розширювати свій спектр можливостей, коло свого світогляду та пізнавати весь світ.

Розмовляла Юлія ГАБЛЬОВСЬКА, журналіст