§ 2. Елементи та види цивільно-правових відносин — Цивільне право України. Загальна частина — — Електронна бібліотека

Если вы являетесь любителем разгадывания головоломок и загадок, любите находить выходы из лабиринтов, то тогда вам точно понравится новый вид развлечений – квесты выход из комнаты. Главной задачей квест комнат является поиск входа из запертого помещения. Однако, чтобы выбраться из него, придется обращать внимание на все объекты, которые будут окружать вас. Нужно будет найти подсказки, шифры, тайники и разгадать их.

На первый взгляд игры квесты комнаты могут показаться сложными, но сразу, после входа в помещение, вы сразу поймете, что к чему. Для того чтобы выйти из комнаты, нужно быть очень внимательным даже к самым мелким деталям, ведь непонятно, что может пригодиться в любой момент. Также вам придется располагаться и на умственные возможности, подключать свою фантазию, так как самые необычные предметы могут помочь выйти из комнаты.

Квест комнаты « Изоляция» в Украине — это так называемый квест в реальности. Данное развлечение получило лишь недавно свою популярность среди людей. Идея компьютерных игр была перенесена из виртуального мира в настоящую реальность. Так, раньше геймеры с помощью клавиатуры, джойстика или мыши управляли своим персонажем, но теперь квест комната одесса в реальности открыла новые возможности, поскольку вы сами сможете оказаться на месте главного персонажа игры. Вы совместно с командой занимаетесь поиском ключей, тайников, подсказок, решаете задания, которые требует подключения логики и внимательности. Вы сможете сами пережить приключения из игры: обнаруживать потайные комнаты, находить подсказки, сопоставлять логическую цепочку, вскрывать тайники и многое другое.

Абсолютно в любом тренажерном зале вы увидите людей, совершающих множество ошибок во время тренировок –  парень на скамье для жима отбивает штангу от груди, кто-то делает сгибание ног, а при этом его таз подвижнее, чем бицепс бедра, другой же пытается жать в тренажере «бабочка», смотрите на сайте квест комната одесса. Эти видимые недочеты могут значительно тормозить ваш прогресс на тренировках, однако, это не единственное о чём вам следует беспокоиться. Как насчёт ошибок, которые вы не видите?

Ни одна из этих ошибок не навредит вашим стараниям на тренировках так, как предпочесть тяжелые тренировки тренировкам с умом. Тренироваться тяжело могут многие, но именно тренировки с умом помогут вам приблизиться к цели.

Например, предположим, что вы хотите нарастить мышечную массу. Вы можете выбрать легкие веса и делать по 50-60 повторений, или взять большой вес и поднять его 10 раз.

В обоих случаях вы тяжело поработаете, но один из методов более эффективен в построении мышц.

Для того чтобы оптимизировать ваши усилия в зале, вам необходимо понять, какой диапазон повторений лучше всего подойдёт для достижения цели.

Старания важны, но использовать их надо с умом! Для того чтобы оптимизировать ваши усилия в зале, вам необходимо понять, какой диапазон повторений лучше всего подойдёт для достижения цели. К счастью, уже были проведены исследования на эту тему. И сегодня мы расскажем о том, как правильно выбрать диапазон повторений для ваших целей.

Будь-які, навіть найпростіші цивільно-правові відносини, є інтегральним правовим явищем, що складається з певних час­тин, У науці цивільного права такі складові частини називають елементами цивільних правовідносин. їх три: суб´єкти; об´єкт (об´єкти); зміст (суть)´ правовідносин.

Суб´єкти будують відносини на підставі норм цивільного права, реалізують свої права і виконують обов´язки. Як уже за­значалося, у більшості цивільно-правових відносин кожний із суб´єктів має права і виконує обов´язки. Це означає, що в кон­кретних цивільно-правових відносинах, конкретна особа має право вчиняти певні дії, які називають суб´єктивним цивільним правом. Інша особа має відповідний до цього права конкретний обов´язок — суб´єктивний цивільний обов´язок. Зміст цивільних правовідносин складають суб´єктивне право і суб´єктивний обов´язок.

Суб´єктивне цивільне право — це засноване на цивільно-пра­вових нормах право особи здійснювати певні дії і вимагати задо­волення свого інтересу від зобов´язаної особи.

Зміст цивільно-правового обов´язку полягає в тому, що закон (договір) зобов´язує особу до певної поведінки (здійснити пев­ні дії чи утриматися від певних дій) для задоволення інтересів уповноваженої особи.

Суб´єктивне право має свою структуру. Воно складається з трьох прав (повноважень): 1) право (повноваження) на власні дії; 2) право (повноваження) на чужі дії; 3) право (повноваження) ви­магати застосування засобів примусу до зобов´язаних осіб.

Суб´єктивний цивільний обов´язок — це заснована на законі міра відповідної (щодо задоволення інтересів певної особи) по­ведінки зобов´язаної особи.

Суб´єктивне цивільне право (обов´язок) необхідно відрізняти від об´єктивного (цивільного та будь-якого іншого). Об´єктивне право (право в об´єктивному розумінні) — сукупність право­вих норм, а суб´єктивне цивільне право (обов´язок) — це право (обов´язок), що належить конкретному суб´єктові цивільних правовідносин.

Такий поділ цивільного права цілком визначений лише щодо майнових правовідносин та відносин, що виникають у сфері ін­телектуальної діяльності. Що ж до особистих немайнових прав, то при їх поділі на об´єктивні та суб´єктивні слід враховувати, що власне особа і є носієм цих конкретних прав, які невіддільні від особи.

Між об´єктивним і суб´єктивним правом існує тісний зв´язок: суб´єктивне право випливає з об´єктивного, засноване на ньо­му. Необхідно врахувати і те, що об´єктивне право встанов­люється державою, а тому воно породжує певні відносини носіїв суб´єктивних прав і обов´язків не лише один до одного, а й до держави. Суть останніх полягає в тому, що держава визначає в об´єктивному праві (в нормах права) зміст суб´єктивних прав та обов´язків, встановлює мету здійснення суб´єктивних прав і на­дає можливість захистити порушені права.

Цивільно-правові відносини є досить різноманітними. Вони відрізняються між собою за структурою, суб´єктним складом, колом зобов´язаних осіб і ступенем їх конкретизації, об´єктом, підставами виникнення та іншими критеріями. Тому цивільно-правові відносини поділяють на види. Поділ цивільно-правових відносин на види має не лише теоретичне, а й важливе практичне значення. Це дає змогу осмислити їх сутність та значення в сис­темі правових відносин, сприяє засвоєнню нормативних актів і в кінцевому результаті — правильному застосуванню цивільного законодавства в тому чи іншому випадку.

Залежно від того, який критерій покладено в основу поділу, виділяють такі види цивільно-правових відносин:

а) прості і складні;

б) майнові та особисті немайнові;

в) абсолютні, загальнорегулятивні та відносні правовідно­сини;

г)  активні та пасивні;

д) речові та зобов´язальні відносини.

Прості і складні правовідносини. У більшості випадків кожна особа в цивільних правовідносинах має як права, так і обов´язки. Проте існують цивільно-правові відносини, у яких одна особа (сторона) має лише право, а інша — лише обов´язок. Тому цивільно-правові відносини поділяють на прості і складні.

Простими називають правовідносини, в яких одній особі на­лежить лише право, а іншій — лише обов´язок. Наприклад, правовідношення, що виникає на основі укладення договору позич­ки. Позичкодавець має право лише вимагати повернення речі, а користувач лише зобов´язаний до цього і не наділений законом будь-якими іншими правами.

Складними є правовідносини, в яких обидві сторони ма­ють як права, так і обов´язки. Таких правовідносин більшість. Наприклад, за договором купівлі-продажу майна покупець має право вимагати передачі йому проданої речі і, водночас, зобов´язаний сплатити продавцю її вартість. Продавець, у свою чергу, зобов´язаний передати річ, і, водночас, має право вима­гати сплатити вартість цієї речі. Права та обов´язки сторін взаємообумовлені та складають зміст правовідносин купівлі-прода­жу. Аналогічне поєднання прав і обов´язків у осіб спостерігаємо в цивільно-правових відносинах, що виникають при укладанні договорів поставки, контрактації сільськогосподарської продук­ції, найму, лізингу та ін.

Розмежування правовідносин на прості і складні інколи є досить важливим. У складних правовідносинах нерідко зуст­річаються елементи, що належать до різних зобов´язань. На­приклад, при перевезенні речей на перевізника (транспортну організацію) покладено обов´язок не лише перевезти річ, а й зберегти її (зберігання без договору). Тому, при вирішенні спір­них питань в кожному конкретному випадку необхідно визна­читись, простим чи складним є те чи інше правовідношення, оскільки це дасть можливість вірно застосувати до нього певну правову норму.

Особисті немайнові та майнові відносини. Поділ цивіль­них правовідносин за характером змісту заснований на вченні про предмет цивільно-правового регулювання. Майновими є відносини між суб´єктами з приводу майна. Передусім це пра­вовідносини власності. Однак майнові правовідносини за своїм складом неоднорідні. Є також зобов´язальні майнові правовід­носини. Інші відносини, з приводу особистих немайнових благ (честь, гідність, право на ім´я та ін.) називають особистими немайновими відносинами. Досить поширеними є відносини, що виникають у сфері інтелектуальної діяльності.

Усі вони мають такі характерні особливості:

по-перше, суб´єктивні майнові права можуть передаватися, тоді як особисті немайнові права та право авторства, за загаль­ним правилом, не можуть бути відокремленими від їх носія. Наприклад, засвідчене право авторства неможливо передати чи подарувати іншій особі. Воно не переходить до інших осіб і після смерті автора;

по-друге, у випадках порушення майнових прав інтереси уповноваженої особи можуть бути задоволені шляхом поновлен­ня порушених прав (наприклад, суд може зобов´язати незакон­ного володільця повернути річ власнику); особисті немайнові права захищаються засобами немайнового характеру;

по-третє, у випадках, передбачених законом, при порушенні цих прав допускається відшкодування моральної шкоди.

Абсолютні, загальнорегулятивні та відносні правовідно­сини. В основу їх розмежування покладено такий критерій, як коло зобов´язаних осіб і ступінь їх конкретизації (суб´єктний склад) у правовідносинах.

Громадяни та організації, що мають суб´єктивні права, ре­алізують їх за рахунок власної діяльності (господарської, побу­тової, творчої тощо). При цьому вони безпосередньо не пов´язані з діяльністю інших суб´єктів. Але це зовсім не означає, що діяльність, наприклад власника щодо володіння і користуван­ня своїм майном, не залежить від поведінки оточуючих осіб. Кожен власник вправі вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону, але при цьому він зобов´язаний не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати права та охоронювані законом інтереси громадян, юридичних осіб і держави. При здійсненні своїх прав і виконанні обов´язків власник зобов´язаний додержуватися моральних засад суспіль­ства (ст. 4 Закону України «Про власність»). Оточуючі власни­ка особи не повинні перешкоджати здійсненню його прав. Тому діяльність власника у суспільстві проходить не відокремлено, а спільно з іншими громадянами та організаціями, на основі норм цивільного права, які обов´язкові до виконання кожним суб´єктом.

В абсолютних правовідносинах уповноваженій особі про­тистоїть необмежена кількість зобов´язаних осіб. Одна сторо­на (уповноважена) в таких правовідносинах визначена, а інша (зобов´язана) — невизначене коло осіб, обов´язок яких полягає в утриманні від порушення суб´єктивних прав. Наприклад, у правовідносинах власності власник виступає уповноваже­ною особою, а всі інші — особи, які існують одночасно з ним, є зобов´язаними по відношенню до власника. В абсолютному пра-вовідношенні визначаються межі поведінки уповноваженої осо­би, її обов´язок утримуватися від дій, які б порушували права інших осіб. Таким чином, в абсолютному правовідношенні і уповноважена особа, і зобов´язані особи повинні діяти у межах встановлених правил. Порушення будь-ким із них цих правил тягне негативні наслідки для порушника.

Окрім права власності, до абсолютних цивільно-правових від­носин належать: немайнові авторські і винахідницькі відноси­ни, що пов´язані з майновими; відносини з приводу таких благ, як життя, здоров´я, честь, гідність, недоторканність особистого життя.

Загальнорегулятивними називають такі відносини, які ві­дображають зв´язок одного з одним. Кожен у таких правовідно­синах на боці уповноваженої і зобов´язаної сторони. Наприклад, цивільно-правові відносини, пов´язані із здійсненням права на здоров´я, здорове довкілля. Вони виникають між усіма особами, які потрапляють у сферу дії цивільно-правових норм про охоро­ну здоров´я.

Відносні правовідносини характеризуються тим, що у них конкретно визначені обидві сторони. Такими є зобов´язальні пра­вовідносини. Сторони в них цілком конкретні — кредитор і борж­ник. У договірних зобов´язаннях сторони (особи) мають свою на­зву, притаманну для конкретних зобов´язальних правовідносин, наприклад: у договорі купівлі-продажу — продавець і покупець; у договорі дарування — дарувальник і обдаровуваний; у договорі комісії — комісіонер і комітент.

Отже, у відносному правовідношенні уповноваженій особі протистоїть конкретна зобов´язана особа, яка повинна здійсни­ти на користь уповноваженої особи певні дії: передати майно у її власність, виконати певну роботу, надати відповідну послугу, сплатити визначену суму грошей тощо.

Прикладом відносного цивільного правовідношення може бути не лише цивільно-правове зобов´язання, що виникає з дого­вору, а й таке, що виникає із факту заподіяння шкоди.

Відносне правовідношення виникає також у разі порушення прав власника, прав авторства, особистих немайнових прав, ос­кільки тут має місце конкретна уповноважена особа і конкретна зобов´язана особа — порушник чужих прав.

Право уповноваженої особи в абсолютному правовідношенні може бути порушене будь-ким з числа осіб, які перебувають в зоні юридичної досягненості з нею. Право уповноваженої особи у відносному правовідношенні може бути порушене тільки кон­кретною особою, яка бере участь вцьому правовідношенні. Так, позичкодавець може вимагати повернення боргу тільки від ко­ристувача.

Отже, право уповноваженої особи в абсолютному правовід­ношенні захищається від порушення будь-якою особою, а пра­во уповноваженої особи у відносному правовідношенні — з боку конкретно визначених осіб.

Активні та пасивні цивільні правовідносини. Поділ та­ких правовідносин обумовлюється характером поведінки зобов´язаної сторони. Так, якщо зобов´язана сторона характери­зується активною поведінкою, то суб´єктивне право вичерпуєть­ся лише двома повноваженнями — правом вимоги і правом захис­ту порушеного суб´єктивного права (в разі виконання обов´язку). При цьому суб´єктивне право покликане забезпечити виконання обов´язку, тобто досягнення активної діяльності зобов´язаної сторони. До активних правовідносин належать зобов´язальні відносини, оскільки боржник зобов´язаний вчинити на користь уповноваженої особи (кредитора) певну дію: передати майно, ви­конати роботу тощо.

В інших правовідносинах зобов´язана сторона повинна ут­римуватися від порушення суб´єктивного права уповноваже­ної сторони. Змістом суб´єктивного обов´язку у цьому випадку є пасивна поведінка зобов´язаної сторони. Такі правовідносини називають пасивними. До них належать: відносини власності, авторські і винахідницькі відносини, особисті немайнові відно­сини тощо.

Речові і зобов´язальні правовідносини. Поділ правовідно­син на речові і зобов´язальні не слід завжди розуміти так, що в їх основі лежить наявність чи відсутність зв´язку правовід­носин з речами. З речами мають зв´язок не лише речові, а й пе­реважна більшість зобов´язальних правовідносин (наприклад, договори купівлі-продажу, майнового найму, обміну, дару­вання тощо). Так, за договором купівлі-продажу суб´єктивні обов´язки продавця спрямовані на передачу речі і права власності на неї покупцеві. При цьому між сторонами виникають не речові, а зобов´язальні відносини. Але поряд з діями борж­ника об´єктом таких відносин є речі. Тому в літературі у таких випадках дії боржника називають об´єктом першого порядку, а речі — об´єктом другого порядку.

В основі поділу правовідносин на речові і зобов´язальні пок­ладено характер залежності задоволення інтересів уповноваже­ної особи (носія права) від дій інших осіб.

Якщо майновий інтерес уповноваженої особи може бути задо­волений її власними діями, а всі інші особи зобов´язані лише не заважати їй, то такі правовідносини називаються речовими. Це правовідносини власності, відносини щодо володіння і користу­вання майном.

Якщо ж для задоволення інтересу уповноваженої особи необ­хідні активні дії конкретних зобов´язаних осіб, то такі правовід­носини називаються зобов´язальними.

Отже, речові права реалізуються безпосередньо уповноваже­ною особою, а реалізація зобов´язальних правовідносин завжди пов´язана з виконанням обов´язку конкретною зобов´язаною особою (боржником).

Окрім зазначених видів цивільно-правових відносин, в юри­дичній літературі не безпідставно виділяють ще й регулятивні та охоронні відносини.

Регулятивні відносини — це правовідносини, через які здійснюється регулювання нормальних економічних (влас­ності, товарно-грошових) та особистих немайнових відносин у суспільстві. Вони виникають із договорів, односторонніх угод і засвідчують правомірну діяльність фізичних та юридичних осіб.

Охоронними називають правовідносини, які виникають між порушником цивільно-правових норм і потерпілим. Вони ви­никають із правопорушень, тобто порушень правових норм, суб´єктивних прав і заподіяння шкоди потерпілим. Охоронні відносини є цивільно-правовою формою усунення наслідків правопорушень, поновлення нормального правового й економічного або особистого становища´.

Будь-які цивільно-правові відносини можна охарактеризу­вати з урахуванням їх видів, які існують у цивільному праві. Комплексний підхід при характеристиці тих чи інших конкрет­них цивільно-правових відносин, у кожному окремому випадку, дозволяє сформулювати модель їх видової характеристики. На­приклад, цивільно-правові відносини, що виникають на основі укладеного між сторонами договору купівлі-продажу є склад­ними, майновими, відносними, активними, зобов´язальними та регулятивними.